Ігор Герус : Мізрах не Гордон, а точніше : Гордон – не Мізрах!

Ігор Герус : Мізрах не Гордон, а точніше : Гордон – не Мізрах!

Майже у всіх людей є свої кумири, постаті на яких рівняються, хочуть бути схожими та наслідувати їх життєвий шлях. В залежності від напрямку вподобань цими кумирами можуть виступати: спортсмени, музиканти, актори, військові, лікарі, вчителі, політики, батьки, брати-сестри, та величезний ряд інших діячів.

Та на тлі суспільно-політичних подій в Україні громадяни шукають порадника, друга, кумира серед журналістів, політиків, політологів, юристів,відомих громадських діячів. Ситуація в державі настільки складна і заплутана, що кожен хоче знати хоч маленьку крапельку правди.

Особливо, останнім часом це стосується молоді, яка довгий час була пасивною в суспільно-політичному становленні держави, одним і прикладів є той же виборчий процес.

Але, нажаль, молоді люди, як і вся нація стикнулись із таким популярним фактором – «продажні і кишенькові ЗМІ». Та дуже добре, що на противагу цим «акулам пера» є дійсно розумні, толерантні, непідкупні постаті. Одними із таких по істині справедливих особистостей є Ігор Аркадійович Мізрах і Дмитро Ілліч Гордон.

Детально на біографії цих осіб зупинятись не буду, адже в Україні і за її межами вони без перебільшення відомі постаті. Цих людей мало. Хто візьметься їх порівнювати, між ними на перший погляд  можна провести багато паралелей. Так, обоє проживають  вкрай насичене життя, займаються творчістю (музика, авторство пісні, кліпи), обоє мають тісний зв’язок із політикою, неодноразово спілкуються з відомими людьми, публікують свої статті, думки, а найголовніше ці два титани суспільно-політичного буття держави активно підтримують розвиток України, чітко та непідкупно аналізують події, та висловлюють свої думки в чистій і самобутній формі.

Беззаперечно в цій публікації їх можна довго розхвалювати і наводити реальні приклади добрих і потрібних справ для України. Та мене на це наштовхнули ряд подій в моєму житті… Найпершим чинником моїх висловлювань стала серйозна зміна світогляду, а саме переосмислення реальності всіх життєвих, суспільних, економічних, політичних шляхів в нашій державі. Так, визнаю,  я один із тих, хто довгий час був звичайним спостерігачем буття України, але я проснувся від цього ганебного сну. І щиро закликаю всіх тих, хто проходить повз реальної ситуації життя нашої Неньки України: «Вставайте, одумайтесь, дійте. Наша хата не крайня – із кожного з нас починається Україна!».  Багато із вас подумає, що з вами все ок : дивитесь новини, на вибори ходите, одних хвалите, а інших ганьбите, ви начебто впевнені що все робите правильно. Та одиниці з Вас задумувались над чистотою своєї думки – чи не нав’язана вона вам продажними ЗМІ, кумом, директором підприємства де працюєте і таке інше. Ви просто знаходитесь в своїй «зоні комфорту», а вийти з неї означатиме заставити себе думати, що призведе до змін яких ви боїтесь. Так саме тому наша держава топчеться на місці.

Так, після Майдану, розуміючи що це тільки початок становлення нової історії України, вирішив не плисти за течією долі. Я не став просто, киваючи головою, довіряти ЗМІ та всім особам, що пробували викривити або прищепити начебто «правильну думку». Я крок за кроком будував свою самобутню думку. Для цього поглинав масово інформацію з різних джерел, переварював її, і не робив поспішних рішень. Але за одну із цілей поставив собі знайти людину, яка істинно і чітко висловлює свою думку, патріота, незалежного експерта – світлу пляму в нашій державі.

Перечитавши і передивившись масу інформації пробував поспілкуватись з багатьма патріотами, політиками, журналістами,філософами, політологами. Та, нажаль, натикався завжди на прості відписки, щось на кшталт: «Ми вас почули, підтримуємо, дякуємо що цікавитесь долею держави», а дальше пустота –  висновок я зробив: більшість «патріоти в лапках », і їхні моральні цінності закріплюються тільки грошовими знаками.

Але в цьому інформаційному свавіллі я все-таки знайшов двох людей, які мені припали до душі. Цими людьми виявились – Дмитро Гордон та Ігор Мізрах. Довгий час я просто спостерігав за їхньою діяльністю, ознайомився із біографіями, вдумливо читав їхні публікації, переглядав інтерв’ю з ними, паралельно роздумував як би сам висловився про певні факти. Пробував коментувати їхні публікації та вступати в дискусії, паралельно відправляючи свої думки у формі невеличких статей-роздумів. Але як виявилось, Дмитро Гордон визначив для себе не звертати увагу на думку пересічного українця. Він порахував, що простий виходець із народу йому не рівня. А вислуховувати чиюсь думку, крім високопосадовців, зірок шоу бізнесу йому неприйнятно і неприпустимо. Таким чином ця людина в моїх очах попри свій статус впала. Я розумію, що я та інші такі як я, не належимо до когорти сильних світу цього, але це не означає, що ми не можемо допомогти змінити нашу державу на краще. Із вчинків таких людей виходить, що вони вважають що невідомі, небагаті люди є неосвіченими, в нас немає права на самовираження, що ми нижча каста. Та, можливо, пан Гордон прочитає цю статтю, то звертаюсь до нього: « Шановний Дмитре Ілліч, чи призвели бесіди, інтерв’ю із відомими людьми до позитивних змін в Україні? А можливо Ви пів життя не там шукаєте правильну і потрібну думку?»

Втративши віру і практично розчарувавшись у всіх «начебто» небайдужих до України людях, я все ж знайшов світло серед цієї темноти. Цим світлом став Ігор Мізрах, він відреагував на моє бачення певної ситуації у політичному житті України, а найголовніше він чітко написав, що моя думка має право на життя, але деякі моменти все ж радив би переглянути. Таким чином, в його словах була похвала і критика одночасно – він сказав надзвичайно потрібну правду.  Підтримав, сказав не здаватись, а рухатись вперед. Що саме з простих українців, які прагнуть змін побудується квітуча Україна. Це була велика перемога для мене, і вона заключалась не втому, що хтось відреагував на те що я пишу, на мої статті, думки. Основною моєю метою було знайти по-справжньому не байдужу людину до долі України і кожного її мешканця. Я гордо можу заявити – така людина Ігор Аркадійович Мізрах. Саме він дав мені і багатьом людям поштовх до руху в краще майбутнє, в ньому я побачив майбутнє України. Я впевнений ця людина вільно б замінила половину Верховної Ради, точніше його голос має більшу вагу ніж голоси кількох сотень «кнопкодавів». Навколо такої людини об’єднуються люди.

Хочу повернутись до назви статті – «Мізрах не Гордон, а точніше : Гордон – не Мізрах!». Цією назвою я хотів підкреслити, що багато українців помилково будують собі ідеали людини. Та заявляю, в більшості цікава, на перший погляд обгортка,  під собою може містити порожнечу. Як і в ситуації з паном Гордоном, начебто багато правильного говорить, і його думка цінна народу – та йому самому діла немає до думки цього ж народу.  Але можу помилятись, бо Гордон може вважати за народ – виключно еліту, тільки популярних людей. В ситуації з паном Мізрахом все по іншому. Він попри свою зайнятість, все ж знаходить час на спілкування із звичайною людиною, а найголовніше – підтримує добрим словом, підкреслює що з кожного з нас починається Україна, що для кращої долі держави ми повинні  жити в єдності.

Не хотів порівнювати цих двох людей, але я просто хочу, щоб люди знали правду. В парі: Мізрах — Гордон люди віддають перевагу Ігорю Аркадійовичу. І фраза : Гордон – не Мізрах, явно правдива , Дмитру Іллічу по суті ще дуже далеко рости до Ігоря Аркадійовича Мізраха. Можливо, хтось засудить мою думку – це ваше право, але я гордий що вона в мене є, своя, чиста, вільна, та керується тільки реальністю.

Дякую Вам, Ігорю Аркадійовичу, за те що Ви є, за труд, за віру, за те, що не здаєтесь і вірите в Україну і в кожного її мешканця зокрема.

З повагою,

Ігор Герус